Неповторна легкість її душі у поєднанні із важкими думками і металевим серцем зачаровували багатьох, так їй від цього не було ніякого лоску. Коли пліч-о-пліч неї йшли люди, байдужі та тимчасові, вона підсвідомо відштовхувала кожного з них, повторюючи, що все попереду. Там чимдуж швидше вона йшла, тим менше помічала. І до бісу той матеріальний, скупий і нещасний світ, по якому всі ми рухаємось вище й вище - прямо в небо.
Не будь в її житті стільки болі, зневіри і солоних сліз, можливо б вона знайшла собі ту частину серця, яку колись поховала в душі минулого. Та доля розпорядилась так, що вже, мабуть, ніколи не зустріти їй такого милосердя з боку волі Божої, бо мала вона все, та втратила, бо не цінувала те, що мала, а жаліла, бо не прагнула змінюватись сама, а змінила світ навколо себе.
Та чи є в гіркому бокалі солодкий присмак? Чи чути в тиші крики голосні? Та чи не в змозі ми бути самі володарями своєї долі? В кінці кінців, - є ми, є світ, і люди навколо нас теж є, і природа, і щастя, і біль, і з усім цим потрібно миритись, та правила гри вона створить сама. Вона вже це зробила. Бо на те була її воля.